Млин мокрого самоподрібнення ММС-70-23 — Вікіпедія

Краткая справка

ИП РУДНЫЙ ИГОРЬ АЛЕКСАНДРОВИЧ было зарегистрировано 07 марта 2019 (существует 3 года) под
ИНН 290303238809 и
ОГРНИП 319784700080073. Местонахождение Санкт-Петербург. Основной вид деятельности ИП РУДНЫЙ ИГОРЬ АЛЕКСАНДРОВИЧ: 71. 1 Деятельность в области архитектуры, связанная со зданиями и сооружениями. Телефон, адрес электронной почты, адрес официального сайта и другие контактные данные ИП РУДНЫЙ ИГОРЬ АЛЕКСАНДРОВИЧ отсутствуют в ЕГРИП.

Информация на сайте предоставлена из официальных открытых государственных источников.

Original Title

Сербско-Русский словарь. pdf

свеза 1. супротна: а, но 2. спојна: и, да 3. раздвојна: или, либо 4. исказна: что (бы), кака да не- чтобы не- тем более (менее), не говоря уже- между тем, в таком случаеа пре, а после- раньше или позже- между тем, в то же времяа, ах, ах!ж. отречение от престолаотречься от престолам. устар. известие, вестьод њега ни абера нема- о нём ни слуху, ни духуж. азбука, алфавиту абецедном реду- в алфавитном порядкем. эбеновое, чёрное деревополучать более высокое званиеон је аванзовао за пуковника- ему присвоено звание полковникаж. призрак, привидениеж. воздухоплавание, авиацияж. авиация, воздушный флотграђанска, цивилна авијација- гражданская авиациям. самолёт, аэроплан- пассажирский самолёт- транспортный самолётавион за обрушавање- авиационная промышленностьавион на млазни погон- реактивный самолёт1. самолётный 2. авиационный, воздушный- воздушное сообщением. жарг. дворняжкаагенција за информације- информационное агентство- предвыборная агитация- аграрная реформа- аграрный вопрос- административное деление- адмиральский (флагманский) корабльм. адресная книгам. воздушный парадж. змей, дракон- азбука Морзе- алфавитный порядокм. приют, убежище- политическое убежище- азотная кислотам. икра из перцам. студент 2. курсант, воспитанник военного училища- Академия наук- мореходное училище- торжественное собрание- военное училищеакадемски образован човек- человек с высшим об-разованием- художник с высшим образованиемтем более, не говоря уже, где уж, куда ужж. громкое единодушное одобрение- единодушно избрать1. если, хотя 2. пускай, всё равно, ничегоустар. мера жидкости (около 50 л. задаток, авансм. аккорд, аккордная работа, сдельщинарадити у акорду- работать аккордно, сдельном. жарг. некрасивый, непривлекательный человекдеятельный, действующий, активныйактивна војна служба- действительная военная служ-ба- действующая армиям. винительный падеж- аккумуляторная батареяж. аккумуляция, накопление1. острый 2. кризисныйм. ударение, акцент1. расставить ударения 2. подчёркивать, акцентироватьж. деятельность, действие 2. фин. акция, пайступити у акцију- начать действовать- боевые действия- акционерное обществоах, ах какж. дракон, змей 2. обжораала си паметан!- ах, как ты умён!нека му је алал!- удачи ему!алал ти вера!1. подарить 2. жалетьм. бездельник 2. безалаберный человек- тревожные слухиподнять тревогу, встревожитьм. аланец; ~ка Аланка- красный перецно, да, а, однакоодело је доста широко, али је кратко- костюм достаточно широк, но кратокж. кольцо, звено цепие ж. щёлочим. жарг. алкоголик, пьяницам. алкоголь, спирт- спиртные напиткинебрежный неряшливый, неопрятныйм. неряха, растрёпанеряшливо, как попало, спустя рукавам. хомут 2. лямкавратио бих се, ама се не може- я бы вернулся, да не-льзяж. талисман, амулетм. устар. носильщик, грузчикм. устар. баням. поправка предложениям. залог 2. завещанием. любитель, дилетантж. упаковка, тарам. окружающая среда, окружением. бездна, пропастьж. самолюбие, амбиция- здоровое самолюбие- полевой лазаретм. жарг. американецм. американец; ~ка американкам. подхалим, человек не имеющий своего мнениятуда, в ту сторонум. анналым. неграмотный человекж. проклятие, анафемаангажировать, привлекать к участию, наниматьж. обезболивание, анестезияж. неправильность, аномалия- анонимное письмо- спутниковая антеннаж. антикварный магазинм. антимоний, сурьма- антирелигиозная про-паганда- античный мирм. возвание, призыв, обращением. аплодисменты, рукоплесканияж. темница, тюрьмам. дипломант, выпускник высшего учебного заведениязакончить курс учениям. предварительное соглашение, сговорм. аргентинец; ~ка ж. аргентинкаж. аренда земельного участка, арендная платапримити земљу у аренду- арендовать землюнахальный, наглый, высокомерныйж. нахальство, наглость, высокомерием. сорт, вид товарау продаји су следећи артикли- в продаже имеются следующие товары- зенитная артиллерия- противотанковая ар-тиллерия- береговая артиллерия

Программы, проходные баллы, бюджетные места

Ниже вы найдете все программы (профили) обучения бакалавриата по специальности Строительство с бюджетными местами, проходными баллами, которые реализует Санкт-Петербургский государственный архитектурно-строительный университет с проходными баллами, стоимостью обучения, местами на платное/бюджет, стоимостью обучения, конкурсом, будущими дисциплинами и многим другим

event
Сроки приема

Проходной балл: СуммарныйСредний Что это?

Строительство зданий и сооружений различного назначения всегда является неотъемлемой частью разви.

ЕГЭ: математика, русский, физика/химия/информатика

Программа ориентирована на подготовку квалифицированных специалистов в области проектирования, ст.

Получаемые знания и навыки:

знания и умения разрабатывать и проектировать внутр.

Статистика изменения проходного балла по годам

Проходные баллы на бюджет

Проходные баллы на платное

Дополнительные баллы к ЕГЭ от вуза

Общежитие:
 

     
Государственный:
 

     
Воен. центр:
 

    
Бюджетные места:
 

    
Лицензия/аккредитация:
 

Ниже вы найдете полный список структурных подразделений СПбГАСУ: филиалы, факультеты, кафедры, институты и прочее. При нажатии на подразделение из списка ниже вы перейдете на его страницу, где увидите информацию о специальностях, расположенных в нем, отзывах о конкретно этом факультете и многое другое.

Санкт-Петербургский государственный архитектурно-строительный университет 

Оценить шанс поступить

В настоящее время в составе СПбГАСУ 7 факультетов (38 кафедр), осуществляющих подготовку по широкому спектру направлений подготовки бакалавров, специалистов и магистров. Обучение ведётся по всем формам: очная, очно-заочная (вечерняя), заочная. Вуз обладает необходимым учебно-аудиторным фондом и оборудованными лабораториями, имеет современное программно-информационное компьютерное обеспечение учебного процесса и научно-инновационной деятельности, достаточную учебно-спортивную базу. Имеются столовая и кафе, общежитие, здравпункт.

Доля трудоустроенных выпускников

После первого высшего очного

Стан питанняРедагувати

Якщо західноєвропейські культури, зокрема німецька, вийшли на рівень узагальнюючих фундаментальних видань з гірництва та металургії ще у XVI ст. Магнус, Г. Агрікола, Л. Ерцкер), то східні слов’яни, зокрема українці, підійшли до цього пізніше, під певним впливом досягнень західної культури. Разом з тим, окремі здобутки непересічних особистостей, вчених, здавна були відомі у різних галузях гірничих і дотичних наук. Назвемо тут деякі з них.

Перші відомі роботи українських вчених з гірництва і наук про ЗемлюРедагувати

Ізборники Святослава 1073 та 1076 рр. — пам’ятки давньоукраїнського перекладного письменства створені для чернігівського князя Святослава Ярославича, містять перелік і опис багатьох каменів-самоцвітів, ціни на них тощо.

Найстарша згадка, що пов’язана з вітчизняною науковою діяльністю гірничого напрямку, стосується Швайпольта (Святополка) Фіоля (1460—1526 рр. ), слов’янського першодрукаря, який (можливо, у співпраці з українським вченим Юрієм Дрогобичем) видрукував перші книги тогочасною писемною українською мовою «Тріодь Пісна», «Тріодь Цвітна», «Часословець» і «Осьмогласник» (1491 р. Окрім видавничої діяльності, Фіоль займався гірничою механікою й розробляв конструкції гірничих машин. 9 березня 1489 р. він отримав від польського короля Казимира IV привілей (патент) на винайдену ним машину для відкачки води з шахт, яка призначалася для свинцевих копалень в Олькуші. Цей винахід зацікавив видатного гірничого інженера й конструктора гірничих машин Йоганна Турзо (1437—1508 рр. ), співвласника промислово-банківської компанії Фуггера-Турзо, яка утворила першу європейську гірничо-металургійну монополію. Факт технічної взаємодії Фіоля з Турзо зафіксовано в краківських архівах і вперше опубліковано у 1922 р. польським істориком Яном Пташніком. До речі, перша слов’янська друкарня Фіоля, що друкувала книги кирилицею, була заснована саме на кошти Турзо.

Інокентій Гізель (бл. 1600—1683 рр. ) першим з відомих професорів Києво-Могилянської Колегії висвітлював у своїх лекціях багато даних з наук про Землю, дотичних до гірництва. Ним була висунута теза про незнищенність речовини, яка отримала подальший розвиток у відомих працях Лавуазьє і Ломоносова.

XVIII століття було знаменним для розвитку гірничої справи. В Києво-Могилянській академії вже в 1705—1709 рр. вивчалися основи наук про корисні копалини. У книзі ректора Академії Феофана Прокоповича (1681—1736 рр. ) «Про досконалі змішані неживі тіла — метали, камені та інші» давалися докладні уявлення про смолу і сірку, нафту, бурштин, глини (гончарну, мергелі, білу глину), солі (викопну, морську, джерельну, аміачну, вірменську й купорос). Чи не вперше було сказано про причини професійних захворювань гірників:

«Більшість хвороб, з якими стикаються шахтарі й металурги, походять від сірки й ртуті».

Прокоповичем розглянуті корисні копалини в каменях і гемах (дорогоцінних каменях). Причому опрацьована їх первинна класифікація. Виділялися камені пористі і густі, прозорі й темні, геми і перли. Описано десятки найвідоміших мінералів; будівельних, дорогоцінних та напівдорогоцінних каменів; специфічних порід: пемза, мармур, магніт, сапфір, гіацинт, сардій, гранат, смарагд, адамант, карбункул, рубін, аметист, опал, топаз, берил, кришталь, яшма та ін.

У становленні гірничого права, виробничих відносин та організації гірничої справи в Україні певну роль відіграли відповідні Універсали українських гетьманів. Так, відомо 14 Універсалів І. Мазепи про виділення українській шляхті земель під устаткування рудень, селітряних заводів, ковальських цехів. Збереглися Універсали щодо влаштування рудень гетьманів Д. Многогрішного, І. Самойловича, Г. Гуляницького, військового підскарбія Р. Ракушки та ін.

Є свідчення про накопичення гірничо-металургійних знань ченцями Києво-Печерської лаври. У 1724 р. лаврою була запроектована перша в Україні доменна мануфактура, яка постала на рудоносних землях Стародубського полку.

Деякий вплив на формування вітчизняної геологічно-пошукової справи мали розвідувальні експедиції та геологічні дослідження відомих рудознавців та вчених, яких уряд Російської імперії направляв у XVIII ст. на Україну для виявлення родовищ корисних копалин (дослідження Георга Ніксона, Готліба Юнкера, Густава Райзера, Петра Палласа, Самуеля Гмеліна, Н. Ліванова та ін. На жаль, до утворення сталих форм передачі знань і досвіду (утворення шкіл) справа не дійшла.

Розвитку національної наукової термінології в галузі стислих наук, зокрема наук про Землю, сприяло створення у 1873 р. Наукового Товариства ім. Шевченка (НТШ) — по суті першої української академії наук.

Розвиток гірничої науки в Україні у XIX стРедагувати

Перший суттєвий крок в напрямку системного накопичення, розповсюдження та використання гірничо-геологічних знань в Україні був пов’язаний з будівництвом Луганського ливарного заводу й перших вугільних шахт Лисичанська (1796 р. ), яке здійснювалося під керівництвом видатного шотландського гірничого інженера Карла Гаскойна та його талановитої команди (А. Пікарон, Т. Ропер, А. Сміт, Г. Шериф та ін. Гаскойну підпорядковувалися усі розвідувальні експедиції, які в великій кількості організовувалися для вивчення Донбасу (пошук та розробку корисних копалин очолював Тимофій Ропер), що сприяло як розвитку всієї гірничої промисловості регіону, так і підготовці перших професійних гірничих кадрів, кузнею яких став Луганський завод. Він сконцентрував у собі велику кількість майстрів з України та Росії. На момент пуску заводу у 1798 р. Гаскойну вдалося зосередити тут 575 «майстрових» та приписати 2080 робітних селян, частина яких отримала гірничі та металургійні професії.

Штейгерські школи в Лисичанську, Горлівці, Кривому РозіРедагувати

Значні успіхи в промисловому видобутку вугілля у Лисичому Байраку (впровадження передової техніки, зокрема парових машин; будівництво пристойного селища гірників з небаченою раніше «соціальною сферою»), а також розуміння доброї перспективи розвитку Донбасу сприяли утворенню тут у 1806 р. першого в Україні гірничого училища — зразкової Штейгерської школи, біля витоків якої стояли сподвижники Гаскойна.

Училище користувалося великим авторитетом і повагою у гірників і проіснувало близько півсторіччя. Після деякої перерви Гірничий департамент Російської імперії прийняв рішення у 1872 р. знову відкрити у Лисичанську відомий навчальний заклад. Положення про Лисичанську штейгерську школу було підписано особисто імператором Олександром II. В Положенні (статуті школи) серед іншого визначалася мета закладу:

Положенням була введена п’ятибальна система оцінювання знань, причому перевести студента на наступний курс можна було при оцінках з загальних дисциплін не менше трьох балів, а з «гірничого мистецтва» та «маркшейдерії» — не менше чотирьох балів. Термін навчання становив 4 роки. За успішне навчання виплачувалася «казенна стипендія», найкращі учні нагороджувалися преміями З’їзду гірничопромисловців.

Для потреб Лисичанської штейгерської школи було надано просторе приміщення у центрі міста. Дещо пізніше школі була передана лабораторія металургійного заводу з усім обладнанням (вважалося аксіомою, що гірничий спеціаліст повинен розумітися на металургії), а також побудована штольнева шахта для практичних занять.

Крім широковідомої державної Штейгерської школи у Лисичанську, в 70-х роках XIX ст. були утворені приватні гірничі училища у Кривому Розі (на кошти засновника найпотужнішого рудника С. Колачевського) та у Горлівці («Гірниче училище Самуїла Соломоновича Полякова»).

Нафтопереробна справа на Західній УкраїніРедагувати

Якщо гірництво на східних землях України базувалося здебільшого на металургії та видобутку вугілля, то основний розвиток на західних землях був пов’язаний у другій половині XIX ст. з розробкою нафтових родовищ і технологією буріння свердловин. Нафтові промисловці й компанії, зацікавлені у підвищенні фахових вмінь своїх працівників, організовували (у різних формах) навчання робітників і технічного персоналу, але воно носило локальний, виключно прикладний характер. Серед значних наукових досягнень, викликаних потребами часу, відмітимо знаковий факт співробітництва у сфері переробки нафти та використання світлих нафтопродуктів, який належить українській і польській культурам. У 1852 р. львівський аптекар Петро Миколяш доручив своїм досвідченим фармацевтам Ігнату Лукасевичу та Іванові Зеху розробити метод очищення нафти. Їх спільна праця була успішною. У 1853 р. Австрійське цісарське бюро патентів видало Іванові Зеху привілей (патент) на запропонований спосіб очищення нафтових дистилятів. Вперше створений гас відкрив нову сторінку в історії техніки, як пальне для освітлення, а згодом — моторне паливо. Майстер-бляхар Адам Братковський виготовив першу лампу для використання одержуваного гасу Зеха.

Відкриття Катеринославського вищого гірничого училищаРедагувати

Центральною подією становлення гірничої освіти та науки в Україні було відкриття у 1899 р. Катеринославського вищого гірничого училища, відомого сьогодні як Національний гірничий університет (м. Дніпропетровськ). Цікавою особливістю виникнення цього провідного навчального закладу було те, що відкритий він був за рішенням XXI з’їзду гірничопромисловців Півдня Росії (1896 р. ) і, значною мірою, на кошти підприємців-меценатів. У програмному виступі на з’їзді гірничого інженера М. Авдакова відзначалося:

«Розвиток гірничої та гірничозаводської промисловості взагалі перебуває у тісному взаємозв’язку із знаннями. Знання – це той стяг, під яким зросли всі успіхи техніки і промисловості. Тому, де тільки техніка і промисловість досягли певного розвитку, виникає питання – чи забезпечені вони технічними силами настільки, щоб просуватися вперед?»

Центром створення таких «технічних сил» і мало стати Катеринославське вище училище, тим більше, що розташовувалося воно в центрі багатих мінеральних «провінцій» України: донецького вугілля, криворізького заліза, бахмутської солі, микитівської ртуті, нікопольського марганцю.

Говорячи про відкриття КВГУ, слід відзначити українських філантропів з ділових кіл, на кошти яких була зведена нова будівля училища (за проектом архітектора О. Бекетова), оснащені навчальні кабінети й лабораторії, зібрана бібліотека. Основні кошти на покриття цих витрат внесли О. Алчевський, М. Копилов та М. Карпас. Слід відзначити, що мотивація доброчинності банкірів, купців і промисловців кінця XIX ст. була пов’язана не тільки з їх провідним становищем у соціальній структурі суспільства, а й з особливостями світогляду, духовним складом особистості. В переважній своїй більшості вийшовши із низів, найкращі представники торгово-промислових кіл зберегли у собі також традиції та релігійність народу, які були тим самим моральним стрижнем, без якого духовність і культура взагалі немислимі. Філантропія серед представників ділового світу розглядалася як особлива місія, як виконання призначеного Всевишнім обов’язку.

12 жовтня 1899 р. у Потьомкінському палаці була проведена церемонія відкриття Катеринославського вищого гірничого училища. Першим його директором був призначений гірничий інженер С. Сучков (1899—1908), а другим — професор геології М. Лебедєв. Вище гірниче училище спочатку мало два відділення — гірниче і заводське. В училищі були створені бібліотека з двома відділаминералогічний музей, хімічна, механічна і пробірна лабораторії, кабінети з кожної дисципліни. 25 травня 1903 р. імператор Микола II затвердив постанову Державної Ради про термін навчання в КВГУ — 4 роки та присвоєння випускникам звання гірничого інженера. 19 червня 1912 р. Державна Дума прийняла Закон про перетворення КВГУ на Катеринославський гірничий інститут (з 1 липня 1912 р). Його першим ректором став той же М. Лебедєв. У 1912 р. кількість викладачів КГІ становила 44 чол. , з них 14 професорів, набір студентів становив 700—800 осіб.

Розвиток гірничої науки в Україні у ХХ і XXI стРедагувати

У 1918 р. були відкриті маркшейдерське і геологорозвідувальне відділення. У цей же рік інститут одержав право присуджувати вчений ступінь через публічний захист наукових дисертації. У 1921 р. створено механічний факультет з двома відділеннями — гірничозаводським і електромеханічним. До свого 25-річного ювілею Катеринославський гірничий інститут мав кілька власних будівель, 35 кабінетів і лабораторій, 2 бібліотеки. Працювали в інституті 69 викладачів. Інститут мав три факультети: гірничий (з гірничим і геологічним відділенням); металургійний, гірничо-механічний (з відділеннями механічним і електротехнічним). У 1926 р. на металургійному факультеті було створено хіміко-технологічне відділення для підготовки інженерів-коксохіміків. З 1930 р. гірничий інститут став готувати інженерні кадри тільки для гірничої промисловості та геологорозвідувальних робіт (металургійний факультет виділився в окремий інститут).

Головними, майже сакральними для студентів помешканнями інституту були два кабінети гірничого мистецтва, кожним з яких завідували славнозвісні професори О. Терпигорев та М. Протодьяконов (пізніше їх заступили Л. Шевяков та І. Новосільцев). Саме тут проходили основні стадії «чарівного» перетворення звичайного студента на гірничого інженера. Кабінети містили усі необхідні «атрибути» для цього довготривалого дійства: предмети рудничного обладнання й гірничого інструментарію, різноманітні прилади, моделі, креслення, демонстраційні плакати, унікальні книги та журнали. В цих кабінетах проходило не тільки навчання, але й наукова робота, видатні результати якої ставали відомі на теренах усієї Російської імперії, а також отримали широке світове визнання.

Серед найбільших наукових досягнень перших десятиріч діяльності КГІ слід відзначити застосування аналітичних методів для вирішення задач розкриття й вибору систем розробки вугільних родовищ (наукові школи О. Терпигорева та Л. Шевякова); науковий напрямок механізації гірничих робіт (О. Терпигорев, Л. Барон, О. Топчієв, О. Співаковський); теорія гірського тиску, аналітичний метод визначення його величини та основи проектування кріплення (М. Протодьяконов); кількісна характеристика гірських порід, шкала відносної міцності порід та коефіцієнт міцності (М. Протодьяконов); використання теорії пружності для визначення гірничого тиску навколо гірничих виробок (О. Діннік) та ін.

Сьогодні Національний гірничий університет являє собою один із найпотужніших у світі закладів вищої гірничої освіти та науки.

Макіївська гірничорятувальна станціяРедагувати

Одним із важливих кроків наукового дослідження проблем безпеки гірничих підприємств стало утворення на початку XX ст. Макіївської гірничорятувальної станції, яка досліджувала технологію кріплення виробок, вентиляції копалень та боротьбу з пожежами в рудниках. Незадовільний стан гірничорятувальної справи і безпеки підземних робіт вимагав від промисловців конкретних дій, що знайшло своє відображення в рішеннях з’їздів гірничопромисловців Півдня Росії про відкриття спеціальних станцій у Юзівсько-Макіївському районі. Для вирішення проблеми були виділені значні приватні кошти. З метою ознайомлення із світовим досвідом організації гірничорятувальної справи у Німеччину та Австрію були відряджені здібні гірничі інженери. У 1907 р. у м. Макіївці почала працювати рятувальна станція і невелика науково-дослідна лабораторія. Першим керівником Макіївської гірничорятувальної станції був гірничий інженер Д. Левицький. З 1916 р. станцію очолив гірничий інженер М. Черницин. Плідна науково-практична діяльність цих вчених заклала підвалини гірничорятувальної справи на теренах усієї Російської імперії. У 1927 р. Макіївську гірничорятувальну станцію перетворено у Макіївський науково-дослідний інститут з безпеки робіт у гірничій промисловості. До 1917 р. на кошти гірничопромисловців були засновані ще сім гірничорятувальних станцій, які забезпечували контроль основних показників безпеки робіт та рятували гірників у випадках пожеж, вибухів, затоплень, обвалень порід.

Вернадський. Інститути НАН УкраїниРедагувати

Значний вклад у розвиток наукових досліджень, пов’язаних з гірництвом, внесли інститути Національної академії наук України. Пам’ятаючи античну максиму «початок — половина від цілого», згадаємо ім’я засновника і першого президента Української академії наук (1918 р. ) Володимира Івановича Вернадського. Науковий шлях видатного вітчизняного природодослідника й ученого-енциклопедиста значною мірою був дотичний до гірничих наук, генерував нові ідеї «на стиках» гірничих наук з природничими. Мінералогія, кристалографія, геохімія, радіогеологія, вчення про біосферу та ноосферу — ось ті галузі знань, межі яких значно розширив український вчений. Він розглядав людину як природну частину біосфери, а її діяльність — як найважливіший геологічний фактор. Вернадський започаткував дослідження історії гірничо-геологічних знань, читав відповідний курс у Московському університеті, надавав великого значення історії науки і техніки.

Репресії проти геологівРедагувати

Нерудні корисні копалини

З пластами солей Предуральського крайового прогину та Прикаспійської синеклізи пов’язані родовища хлориду натрію – кухонної солі. Утворення соленосних пластів відбувалося наприкінці палеозою (270 млн. років тому) в величезній замкнутій лагуні, що існувала тут. У разі спекотного сухого клімату у ній відбувалося осадження галита — мінералу кам’яної солі, і навіть накопичення гіпсу. Після зникнення солеродного басейну залишилася величезна, вкрита сіллю рівнина. Пізніше сіль була перекрита іншими осадовими породами. Тиск цих порід на сіль призводив до того, що соляні пласти набували рухливості і плинності. У зонах, ослаблених розломами, сіль прямувала по тріщинах нагору, піднімаючи і деформуючи вищерозташовані породи. Горотворчі рухи з боку Уралу стискали соляні пласти, що лежать біля підніжжя гір, формуючи соляні складки. Процес утворення соляних куполів в Оренбурзькому Предураллі найбільш інтенсивно відбувався на рубежі палеозою та мезозою.

На Ілецькому родовищі пласти кам’яної солі виходять поверхню. Запаси їх досягають 820 млн. Відкритий промисловий видобуток солі розпочато тут із 30-х років XVIII ст. На даний час видобуток солі ведеться шахтним способом та становить 0,5 млн т на рік.

Азбест використовується як вогнестійкий та теплоізоляційний матеріал, наприклад, при виготовленні спецодягу для пожежників. Кіємбаївське родовище хризотил-азбесту в Ясненському районі області є одним із найбільших у Росії, розвідані запаси становлять 27 млн ​​т волокна-азбесту.

Каолін використовується для виготовлення посуду та інших фаянсових виробів. Родовища – на сході області. Колір чистих каолінових глин – білий, а за наявності домішок він може приймати жовті, бурі, червоні відтінки. Каолінові глини утворюються внаслідок тривалого вивітрювання гранітів, гнейсів в умовах вологого та теплого клімату. Найбільш високоякісні каоліни сорту екстра розвідані на Теренсайському родовищі (запаси – 12 млн. Перспективний та Домбарівський район.

Світову популярність мають родовища пейзажних яшм у районі Орська на горі Полковник. За словами академіка А. Ферсмана, «в цьому районі розташоване найбільше і найкраще у світі родовище яшм». Воно відоме понад 250 років. Запаси яшми становлять 2440 т. Місцеві яшми славляться строкатістю та фантастичністю фарбування. Вони присутні всі основні кольори, крім синього. Строкате кольорове забарвлення пов’язане з розподілом гарячими вулканічними розчинами і газами барвників – оксидів заліза, марганцю, кальцію, магнію, міді – в товщі базальтових лав.

У технічних цілях використовують сірі та зеленувато-сірі різновиди яшм. В ювелірно-камнерізному виробництві найбільш популярні пейзажні яшми з красивою гамою кольорів і химерним малюнком.

Вапняки складаються переважно з вапнякового шпату із вмістом різних домішок – глин, кулистих речовин. Внаслідок морського походження додавання вапняків найчастіше шарувате. Потужні (до 600 м) вапнякові товщі палеозойського віку утворюють східний схил Уралу. Вапнякові пласти входять до складу палеозойських відкладень у західній платформній частині області.

Формування вапнякових покладів пов’язані з тривалими періодами панування мілководних відкритих морів за умов теплого клімату. Осадження вапняків відбувалося як хімічним шляхом при перенасичення морської води карбонатами, і біогенним — накопиченням на морському дні вапняних скелетів морських організмів. Одне з найбільших в області – Аккерманівське родовище вапняку із запасами 400 млн т.

Гіпси поширені в Предуральському крайовому прогині, де вони утворюють пласти, що покривають зверху соляні бані, або формують самостійні складки. Гіпс – м’який мінерал білого кольору із сірими, жовтими, рожевими та іншими відтінками. Осадження гіпсу відбувалося в умовах мілководної морської затоки при спекотному та сухому кліматі. Експлуатується родовище гіпсу «Слудна гора» (Дубинівське) із запасами 28 млн т.

Крейда – м’які білі породи, що складаються з найдрібніших панцирів найпростіших (форамініфер), уламків раковин молюсків, залишків скелетів морських їжаків, мшанок, коралів. Крейда поширена серед порід однойменного — крейдяного — періоду** у південно-західній частині області. Крейдяний період – найпізніший етап мезозойської ери. Протягом крейдяного періоду, коли накопичилися значні товщі крейди, південну частину Оренбурзької області охоплював мілководний морський басейн з великим шельфом. В умовах вологого тропічного клімату на мілководді кипіло життя, яке дало початок відкладам крейди. Розвідано кілька родовищ; запаси найбільшого – Акбулакського – становлять 56 млн т.

Пісок – це пухка, сипуча гірська порода блідо-жовтого забарвлення, що складається з уламків різних мінералів (кварцу, польових шпатів, з домішкою слюди та інших), а також уламків гірських порід та скелетів організмів. Утворюється під час руйнування гірських порід. Пісок використовується в промисловості для виробництва скла, ливарних форм та у будівництві.

Розміри піщаних зерен можуть становити від 0,1 до 1 мм. Пісок можна класифікувати за різними параметрами залежно від розмірів зерен — крупнозернистий, пилоподібний та глинистий, залежно від умов залягання — річкові, морські та гірські (яружні). Річкові та морські піски зазвичай мають округлу форму зерен, а гірські піски містять гострокутні зерна. Гірські піски більше забруднені шкідливими домішками, ніж річкові та морські. Пісок видобувають головним чином у південній та центральній частинах Росії, а також у Західному Сибіру відкритим способом.

Вапняк – це осадова гірська порода органічного, що складається головним чином з кальциту, а також з доломіту. Також зустрічається майже у всіх регіонах Росії, використовується в основному як будівельний матеріал. Видобувається також відкритим способом.

Мармур (у перекладі з грецької «блискучий камінь») є різновидом вапняку. Може бути м’яким і здатним поглинати вологу або досить твердим, що майже не пропускає воду. По області застосування та можливим способам обробки та мармури ділять на білі, сірі та кольорові. Кольорові мармури можуть мати різне забарвлення – від жовтого і рожевого до зеленого або чорного. Іноді в мармурі присутні прожилки іншого кольору, і такий мармур вважається особливо цінним через свої високі естетичні якості. Використовується як обробний матеріал. Зустрічається досить рідко, тому є досить цінною корисною копалиною.

Граніт – гірська порода, що складається з кварцу, двох видів польових шпатів та слюди. Різноманітні поєднання цих компонентів визначають колір, структуру граніту. Більшість гранітів – сірого кольору, але іноді зустрічаються граніти чорного, темно-червоного і навіть зеленого або блакитно-сірого кольору. Граніт легко піддається шліфування та полірування. Основною перевагою є стійкість до зовнішніх впливів (наприклад, граніт витримує температури до 800 С°). Серед природних мінералів за міцністю він посідає друге місце після алмазу.

Яшма (від грецького «яспис» — строкатий камінь) — кристалічна гірська порода, що складається з кварцу, халцедону та домішок інших мінералів (хлориту, слюди, піриту, оксиду заліза та марганцю та інших). Є напівдорогоцінний виробний камінь. Серед порід яшми зустрічаються майже безкварцові, багаті на гранат. Найбільші російські родовища яшми знаходяться на Південному Уралі, в районі Орська, на Алтаї та в басейнах рік Чариш, Бухтарма. Залежно від складу, малюнка, кольору та родовищ розрізняють: агатову яшму, єгипетську яшму, стрічкову яшму, плазму та інші.

Агат – кристалічний різновид кварцу з шаруватою текстурою та полосчастим розподілом забарвлення. Родовища численні, зустрічається як і вивержених, і у осадових породах. Агат у великій кількості зустрічається на Уралі (Магнітогорськ, Каменськ-Уральський), у Магаданській області Тиманському кряжі і навіть у Московській області. Напівкоштовний виробний камінь, також використовується в приладобудуванні. У давнину агату приписувалися також різні цілющі та містичні властивості.

Алмаз – найтвердіший у світі мінерал, алотропна форма вуглецю. У ювелірній справі використовується в ограненому вигляді (діамант), є одним із найцінніших каменів. Завдяки своїй твердості та міцності алмаз також використовується у промисловості для різання твердих матеріалів. На території Росії алмази знаходили на Уралі, у Сибіру та Якутії

Смарагд – дорогоцінний камінь (різновид берилу) прозоро-зеленого забарвлення. Деякі види смарагду цінуються навіть дорожче за алмаз. Використовується у ювелірній справі. На території Росії трапляється в Уральських горах.

Рубін (від латинського “rubinus” – “червоний”) – мінерал, різновид корунду, відноситься до класу оксидів. Корунди червоного кольору називаються рубінами, а синього – сапфірами. На території Росії, як і більшість дорогоцінного каміння, зустрічається на Уралі.

Апатит (від грецького “арate” – “обман” – часто приймався за інші мінерали), мінерал із групи солей кальцію, що містить змінну кількість фтору та хлору. Як домішки іноді містить до 10% оксидів марганцю, стронцію та інших елементів, а також менше 1% натрію, калію, барію. Кристали переважно шестигранні, подовжено-призматичні. У природі зустрічається у вигляді скритоккристалічних різниць. Колір та оптичні властивості змінюються залежно від вмісту домішок. В апатиті зеленого кольору міститься велика кількість заліза, блакитного марганцю.

Поширений в основному в гірських породах і утворюється за різних геологічних процесів. Також зустрічається у гранітах, пегматитах, кварцових жилах, кристалічних сланцях. Використовується для виробництва фосфорних добрив та в хімічній промисловості для одержання фосфорної кислоти, різних солей, а також фосфору та його сполук. Також застосовується в чорній та кольоровій металургії, в керамічній та скляній промисловості.

Найбільше у світі родовище апатитів розташоване у Росії на Кольському півострові

До цієї групи також належать деякі сполуки хімічних елементів:

Борати – мінерали, солі ортоборної кислоти та інших кислот. Відомо близько 85 природних боратів. Фосфати – солі та ефіри фосфорних кислот. Важливе місце фосфати займають і біохімії, саме у синтезі безлічі біологічно активних речовин, соціальній та енергетиці всіх живих організмів. Баріт – мінерал барію з класу сульфатів. Прозорі кристали бариту використовують у оптичних приладах. Барит застосовують для захисту від рентгенівських променів, для покриттів та ізоляції в хімічних виробництвах.

Всі дані мінерали використовуються в хімічній промисловості та для виробництва мінеральних добрив. Зустрічаються у гірських районах країни, головним чином Уралі.

Вапняк – поширена податлива порода, легка в обробці, але досить міцна, незважаючи на свою здатність до розчинення. Вапняки та його метаморфічні аналоги — мармури, доломіти — поширені у світі. У Середні віки в Європі саме з вапняків будувалися численні міста, оточені фортечними стінами, у тому числі й знамениті пам’ятки архітектури – собори Парижа, Мілана, замки Луари, храми Стародавньої Русі.

Мармур, благородний та міцний матеріал, часто використовувався у облицювання будівель. Щоб оцінити багату палітру кольорів мармуру та яшми — іншого цінного матеріалу, достатньо звернути увагу на багатий декор багатьох станцій Московського метрополітену, який вважається одним з найкрасивіших у світі.

В Італії, в містечку Каррара, видобувся мармур, з якого творили свої твори знамениті архітектори епохи Відродження – Леонардо да Вінчі, Мікеланджело Буонарроті.

Фосфор, калій та азот. Для підтримки родючості ґрунтів та отримання високих урожаїв потрібні добрива. Здавна у сільському господарстві з цією метою застосовувалися зола, послід, гній. Сучасне агропромислове виробництво все ширше використовує «камені родючості» – сировину з агрохімічних руд – прим. від geoglobus. Всі речовини, що підвищують родючість ґрунтів, містять найцінніші компоненти – фосфор, калій та азот. Осадові гірські породи фосфорити видобуваються у багатьох країнах.

Великі запаси цього цінного компонента у апатитонефелиновых рудах на Кольському півострові. У країнах Середземномор’я фосфорити пов’язані з осадовими породами, що утворилися на дні стародавнього моря Тетіс.

Калійні солі допомагають рослинам краще переносити посуху та мороз, сприяють росту. Ці корисні копалини видобувають переважно з солоносних відкладень, що утворилися дома древніх морів. Вони є на території сучасних Німеччини, Польщі, Росії, але перше місце у світі з видобутку калійних солей займає Канада (1/3 всього світового видобутку – прим. від geoglobus. ru).

Мінеральна сировина, що містить азот, – це в основному селітра та торф. Найбільші родовища селітри знаходяться на тихоокеанському узбережжі Південної Америки, в пустелі Атакама в Чилі та в пустелі Сечура в Перу.

Дорогоцінні та виробні камені

Ці корисні копалини є промисловою сировиною, не використовуються як паливо. Але їх видобуток — одна з найяскравіших сторінок в історії людства, а для деяких країн — основне джерело доходу.

Красиві камені, з яких робили прикраси, у всі часи були дуже популярні, а їх пошуки та видобуток іноді мали характер «лихоманок», коли чутки про багаті знахідки спонукали багатьох людей вирушати на їх пошуки. Протягом кількох століть людей турбували «золоті та срібні лихоманки» в Каліфорнії та на Алясці, «алмазні лихоманки» в Індії та Південній Африці, численні «смарагдові лихоманки» у Бразилії та Колумбії. Способи видобутку дорогоцінного каміння практично не змінилися – це важка ручна праця, промивання багатьох кубометрів породи в пошуках дорогоцінного каміння та металів.

Вода — найнеобхідніша корисна копалина

Вода служить джерелом всього живого нашій планеті, джерело енергії, джерело руд (оскільки містить розчинені частки різних мінералів), можна використовувати й у побуті, й у медицині. Немає іншої такої корисної копалини, якої так потребувала б людина. Без води або в умовах її дефіциту землі стають висохлими та неживими. Зараз 1/3 населення земної кулі страждає від нестачі води. Води річок і морів не знають меж, і забруднення їх на території або в акваторії однієї країни тягне за собою отруєння природи в інших. Тому охорона водних ресурсів є першочерговою проблемою для всіх країн світу.

Загальні відомості про рудні та нерудні корисні копалини, розташування родовищ Краснодарського краю, використання в галузях промисловості в масштабах країни. Видобуток нафти, газу та торфу. Перспективи подальшого пошуку корисних копалин у регіоні.

Відкладення кам’яновугільної системи та нафтові родовища на території Республіки Білорусь. Сумарні запаси калійних солей та нерудних корисних копалин країни. Потужність корисних пластів залізняку. Характеристика родовищ мінеральних вод.

склад, умови залягання рудних тіл. Форми з корисними копалинами. Рідкі: нафту, мінеральні води. Тверді: вугілля копалини, горючі сланці, мармур. Газові: гелій, метан, горючі гази. Родовища з корисними копалинами: магматогенні, седиментогенні.

Пошукові роботи як процес прогнозування, виявлення та перспективної оцінки нових родовищ корисних копалин, що заслуговують на розвідки. Поля та аномалії як сучасна основа пошуків корисних копалин. Проблема вивчення полів та аномалій.

Промислова класифікація родовищ корисних копалин. Прийоми оконтурювання тіл корисних копалин. Управління якістю руди. Методи підрахунку запасів родовищ корисних копалин. Оцінка точності підрахунку запасів, форми обліку їхнього руху.

Аналіз стану, геологічну будову та характеристику родовищ горючих корисних копалин Білорусі, їх економічне використання. Оцінка особливостей родовищ, перспектив розвитку мінерально-сировинної бази енергетичної промисловості.

Історія розробки родовищ корисних копалин та стан на сучасному етапі. Загальна економічна мета під час відкритої розробки. Поняття та методи збагачення корисних копалин. Ефективне та комплексне використання мінеральної сировини.

Процес контактового метасоматозу, що призводить до утворення скарнових родовищ рудних та нерудних корисних копалин. Метасоматичний процес та умови залягання скарнів. Морфологія, речовий склад, будова родовища з корисними копалинами.

Характеристика родовищ (Таштагольського залізорудного, Пуштулімського мармурового) та Кузнецького вугільного басейну. Умови утворення осадових родовищ, їх види, форма тіл, мінеральний склад. Загальні відомості про тверді горючі копалини.

Визначення поняття «корисні копалини» та його генетична класифікація. Магматогенні, магматичні, пегматитові, постмагматичні та гідротермальні родовища. Екзогенні (вивітрювання) та осадові родовища. Горючі корисні копалини.

Корисні копалини і їх властивості

Що взагалі називають корисними копалинами? Це такі гірські породи або мінеральні структури, які мають велике народно-господарське значення і широко використовуються в промисловості.

Різноманітність їх велике, тому властивості для кожного виду специфічні. Можна виділити кілька основних варіантів скупчень розглянутих речовин в природі:

Якщо ж говорити про загальний поширенні копалин, то можна виділити:

Корисні копалини і їх властивості залежать від конкретного виду сировини. Саме цим визначається і область їх використання людиною, а також спосіб видобутку і переробки.

Види корисних копалин

Існує не одна класифікація розглянутого сировини. Так, якщо в основу покладено ознаки агрегатного стану, то виділяють такі різновиди.

  • Корисна копалина тверде. Приклади: мармур, солі, граніт, металеві руди, неметалічні.
  • Рідке – підземні мінеральні води і нафту.
  • Газове – природний газ, гелій.

Якщо ж в основі підрозділи на види застосування корисних копалин, тоді класифікація приймає наступний вигляд.

  • Горючі. Приклади: нафта, горючі сланці, кам’яне вугілля, метан та інші.
  • Рудні або магматичні. Приклади: все металлсодержащими рудна сировина, а також азбест і графіт.
  • Нерудні. Приклади: вся сировина, що не містить металів (глина, пісок, крейда, гравій та інші), а також різні солі.
  • Камнесамоцветному. Приклади: дорогоцінні й напівкоштовні, а також вироби камені (алмази, сапфіри, рубіни, смарагди, яшма, халцедон, опал, сердолік та інші).

За поданим різноманітності очевидно, що корисні копалини і їх властивості – це цілий світ, який досліджується величезною кількістю фахівців геологів і гірників.

Видобуток корисних копалин

Для того щоб мінеральну сировину витягти і підготувати для використання, застосовуються різні методи.

  • Відкритий шлях. Необхідну сировину видобувається прямо з кар’єрів. З часом це призводить до утворення великих ярів, тому є не щадним для природи.
  • Шахтний спосіб – більш правильний, але дорогий.
  • Фонтанний метод викачування нафти.
  • Насосний спосіб.
  • Геотехнологіческіе методи обробки руди.

Розробка родовищ корисних копалин – це важливий і необхідний процес, проте приводить до дуже плачевних наслідків. Адже ресурси можуть бути вичерпані. Тому в останні роки особливий упор робиться не на великих обсягах видобутку мінеральних ресурсів, а саме на їх більш правильному і раціональному використанні людиною.

Рудні (магматичні) породи

До даної групи належать найважливіші і великі за обсягами видобутку корисні копалини. Руда – це таке утворення мінеральної природи, в якому міститься у великій кількості той чи інший потрібний метал (інший компонент).

Місця видобутку та обробки такої сировини називаються рудники. Класифікувати магматичні породи можна на чотири групи:

Наведемо приклади деяких рудних мінеральних ресурсів.

Золото – рудне викопне

Є серед рудних і особливі корисні копалини. Золото, наприклад. Його видобуток була актуальна здавна, адже воно завжди високо цінувалося людьми. Сьогодні золото добувають і відмивають практично в кожній країні, на території якої є хоча б невеликі його родовища.

У природі золото зустрічається у вигляді самородних частинок. Найбільшим злитком став знайдений в Австралії вагою майже в 70 кг пласт. Часто через вивітрювання родовищ і їх резюмував утворюються розсипи у вигляді піщаних крупинок з цього дорогоцінного металу.

З таких сумішей його витягають відмиванням і просіюванням. В цілому, це не дуже поширені і об’ємні за змістом корисні копалини. Золото тому і називають дорогоцінним і благородним металом.

Центрами з видобутку даного рудного копалин є:

Горючі копалини

До даної групи належать такі мінеральні ресурси, як:

  • буре вугілля;
  • нафту;
  • газ (метан, гелій);
  • кам’яне вугілля.

Застосування корисних копалин такого роду – це паливо і сировину для отримання різних хімічних сполук і речовин.

Вугілля – це таке викопне, яке залягає на порівняно невеликій глибині широкими пластами. Його кількість обмежена в одному конкретному родовищі. Тому, вичерпавши один басейн, люди переходять на інший. В цілому вугілля містить до 97% вуглецю в чистому вигляді. Сформувався він історично, в результаті відмирання і утрамбовиванія рослинних органічних залишків. Процеси ці тривали мільйони років, тому зараз запасів вугілля величезна кількість по всій планеті.

Нафта по-іншому називають рідке золото, що підкреслює, наскільки важливим мінеральним ресурсом вона є. Адже це основне джерело високоякісного пального палива, а також різні її складові – основа, сировина для хімічних синтезів. Лідерами з видобутку нафти є такі країни, як:

Природний газ, який являє собою суміш газоподібних вуглеводнів, це також важливе промислове паливо. Відноситься до дешевої сировини, тому особливо масштабно використовується. Країни-лідери з видобутку – Росія і Саудівська Аравія.

Неметалеві або природного каменя види

До даної групи належать такі мінерали і гірські породи, як:

Всі різновиди можна об’єднати в кілька груп по області використання.

  • Гірничо-хімічні мінерали.
  • Металургійну сировину.
  • Технічні кристали.
  • Будівельні матеріали.

До цієї ж групи часто відносять і камнесамоцветному копалини. Області використання корисних копалин нерудної природи багатогранні і великі. Це сільське господарство (добрива), будівництво (матеріали), скловаріння, ювелірна справа, техніка, общехимической виробництво, виробництво фарби і так далі.

  • До якої групи корисних копалин відносяться дорогоцінні метали?
    а) до нерудних
  • Родовища нафти і природного газу сформувалися в тих районах, де в минулому розташовувалисяб) гори, в) ліси
  • Пошуком родовищ корисних копалин займаються
  • Які з наведених нижче тверджень є вірними?
    а, в
  • Установіть відповідність між корисних копалин і його видом
    НАЗВА ВИД1) золото а) рудні корисні копалини
    2) кам’яне вугілля в) паливні корисні копалини
    3) мармур б) нерудні корисні копалини
    4) пісок б) нерудні корисні копалини
  • Які з перерахованих корисних копалин відносяться до нерудних?
    а) граніт, д) пісок
  • Заповніть пропуски в схемі
  • Виключіть зайві назвиЦукор, дрова, скло, лід, крейда.
  • «Бій з тінню»
    1) Гора Аконкагуа знаходиться на північ (1) або на південь (2) від озера Тітікака? – 2
    2) Який протоку знаходиться на південь від Магелланова (1) або Дрейка (2)? – 2
    3) Острів Тайвань перетинається Північним (1) або Південним (2) тропіком? – 1
  • Через які географічні об’єкти проходить зображений на карті маршрут?
    1) Місто Мурманськ
    2) Норвезьке море
    3) Ісландія
    4) Північне море
    5) Місто Лондон
    6) Протока Ла-Манш
    7) Біскайська затока
    8) Півострів Піренейський
    9) Середземне море
    10) Острів Сардинія

Корисні копалини – гірські породи і мінерали, які використовуються або можуть бути застосовані в народному господарстві. Поділяються вони по-різному. В одному випадку підкреслюється їх фізичний стан, і виділяються наступні типи:

  • тверді (різні руди, вугілля, мармур, граніт, солі);
  • рідкі (нафта, мінеральні води);
  • газові (горючі гази, гелій, метан).

В іншому випадку за основу береться їх використання, внаслідок чого виділяються копалини:

  • горючі (вугілля, торф, нафта, природний газ, горючі сланці);
  • рудні (руди гірських порід, що включають металеві корисні компоненти і неметалеві (графіт, азбест);
  • нерудні (неметалеві і негорючі корисні копалини: пісок, гравій, глина, крейда, вапняк, різні солі. Окремою групою стоять дорогоцінні й виробні камені).

Млин мокрого самоподрібнення ММС-70-23 — Вікіпедія

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

➤